Конференція з питань відновлення України, яка спочатку планувалася як 5-та Конференція з питань реформ в Україні, відбулася 4-5 липня 2022 року в Лугано, Швейцарія, і зібрала тисячу учасників із понад 40 країн та численних міжнародних організацій. Рада національного відновлення, створена Президентом України, представила проєкт Плану Відновлення України, який охоплює період 2022-2032 років і оцінюється в 750 мільярдів доларів (без урахування фінансування безпеки та військових витрат). План складається з трьох етапів – воєнна економіка (2022р.), післявоєнне відновлення (2023-2025рр.) і нова економіка (2026-2032рр.) – і включає 850 проектів у рамках 15 національних програм у різних сферах економіки та суспільного життя. В результаті реалізації цього плану уряд України має намір відновити Україну як сильну європейську країну, орієнтовану на модернізацію, продовження євроінтеграційних реформ, запровадження зелених технологій, забезпечення верховенства права та підвищення рівня прозорості та підзвітності протягом усього процесу відновлення. Ці наміри також відображені в прийнятій Декларації Лугано, підписаній усіма учасниками конференції.
Через рік, 21-22 червня 2023 року, у Лондоні (Великобританія) відбулася друга Конференція з питань відновлення України. Світові лідери разом з міжнародними фінансовими організаціями, представниками бізнесу та організаціями громадянського суспільства обговорили хід виконання Плану відновлення та розвитку України та шляхи мобілізації міжнародної підтримки для економічного та соціального відновлення України, насамперед зосереджуючись на участі приватного сектору в процесі реконструкції. Партнерами були прийняті зобов’язання щодо виділення близько 60 мільярдів доларів США нового фінансування у короткостроковій та середньостроковій перспективі, з яких 50 мільярдів євро надає Європейська Комісія (в рамках програми Ukrainian Facility) у формі пільгових позик, грантів і конфіскованих активів Російської Федерації.
Хоча План Відновлення України включає більше десяти національних програм, уряд України (і про це неодноразово згадувалося на конференції в Лондоні) найближчим часом зосередиться на п’яти найважливіших сферах, і сільське господарство – одна з них. Робоча група «Нова аграрна політика» була створена в рамках Ради національного відновлення і розробила детальну дорожню карту відновлення аграрного сектору України.
Як і План Відновлення України, Нова аграрна політика поділена на три етапи. Перший етап, який було заплановано на 2022 рік, був спрямований на збереження економічного потенціалу агропромислового комплексу11 в результаті здійснення наступних заходів: 1) забезпечення продовольчої безпеки шляхом скасування окремих податків, спрощеного регулювання, фінансової підтримки агробізнесу та 2) створення нових маршрутів постачання, збільшення експорту та оптимізація внутрішньої логістики – ці невідкладні політичні заходи обговорювалися раніше в цьому звіті.
Метою другого етапу (2023-2025 роки) є відновлення економічного потенціалу агропромислового комплексу до довоєнного рівня та залучення інвестицій у сільське господарство, зокрема, в інфраструктуру. Він передбачає різноманітні механізми стимулювання приватних інвестицій, збереження купівельної спроможності населення шляхом зниження ставки ПДВ на продукти харчування, «детінізацію» сільськогосподарського виробництва (виведення з тіньового сектора тіньової економіки виробництва продуктів харчування та реєстрація всіх виробників як операторів ринку), розвиток системи кооперації та диверсифікація матеріально-технічного забезпечення та проведення рекультивації земель.
На третьому етапі (2026-2032 рр.) передбачається здійснення заходів, спрямованих на підвищення економічної ефективності агробізнесу, диверсифікацію експортних ризиків та радикальне підвищення ефективності землекористування. Він включає наступні заходи: стимулювання переробки сільськогосподарської сировини (насамперед зерна та олійних культур), будівництво насіннєвих заводів, підтримка внутрішнього виробництва сільськогосподарської техніки та обладнання, розвиток перевезень річкою Дунай як одного з ефективних способів доступу до ринків Центральної та Західної Європи. Цей етап також включає підтримку органічного сільського господарства, виконання вимог Зеленої угоди ЄС та подальше приведення української аграрної політики у відповідність до положень Угоди про асоціацію між ЄС та Україною.
Нову аграрну політику критикували організації приватних фермерів, громадянське суспільство та наукове співтовариство за те, що вона спрямована на відновлення довоєнної виробничої та економічної моделі глобалізованого експортно-орієнтованого сільського господарства. Зосереджуючись на збільшенні обсягів виробництва, ефективності землекористування та розвитку нових експортних напрямків, Нова аграрна політика не враховує інтереси сімейних фермерів та особистих селянських господарств та ставить під сумнів цілі сталого та справедливого розвитку. Зокрема, у запропонованому плані відсутні будь-які програми, спрямовані на підтримку та розвиток локалізованих продовольчих систем, які є соціально, економічно та екологічно сталими та, як показала війна, більш стійкими під час великих заворушень та відіграють ключову роль у забезпеченні продовольчої безпеки країни. Крім того, план не дає відповіді на питання, яким чином необхідно відновити українське сільське господарство, щоб покращити якість життя громадян України з точки зору забезпечення їх якісними та безпечними продуктами харчування та покращення доступу до переваг сільської місцевості та екосистемних послуг (чисте довкілля, екологічний туризм, традиційні харчові продукти тощо). План також недостатньо орієнтований на повну реалізацію основних принципів Європейської Зеленої угоди «Від ферми до столу» та «Біорізноманіття» ("From Farm to Fork" та "Biodiversity"), які спрямовані на розвиток справедливої, здорової та екологічно безпечної продовольчої системи. Ці аспекти мають вирішальне значення для вирішення кліматичної та екологічної кризи, в якій сільське господарство відіграє важливу роль.
У Рекомендаційній записці щодо Нової аграрної політики (поданій до Секретаріату Кабінету Міністрів України 06 травня 2022 р.), підготовленій науковцями Державної установи «Інститут економіки та прогнозування НАН України», стверджується, що для відновлення втрат від війни у сфері аграрного та сільського розвитку, гарантування внутрішньої продовольчої безпеки та покращення добробуту сільської місцевості, українське сільське господарство має бути реорганізоване на основі Добровільних керівних принципів ООН щодо відповідального регулювання питань володіння та управління земельними, лісовими та рибними ресурсами (2012р.), Глобального плану дій ООН в рамках Десятиліття сімейних фермерських господарств (2019-2028рр.), Принципів ФАО щодо відповідальних інвестицій у сільське господарство та продовольчі системи (2014р.), Декларації ООН «Про права селян та інших людей, що працюють в сільській місцевості» (2018р.), а також Європейської Зеленої угоди: нових стратегій «Від ферми до столу» та «Біорізноманіття». Спільно з Асоціацією фермерів та приватних землевласників України науковці запропонували створити окрему робочу групу «Захист прав селян та фермерських господарств» у складі Ради національного відновлення для захисту інтересів місцевих дрібних виробників продуктів харчування і споживачів. Проте їхня ініціатива не була оцінена політиками і не була реалізована.
Це не зупинило активістів, і вони продовжили відстоювати інтереси приватних фермерів та особистих селянських господарств у процесі відновлення України. У жовтні-листопаді 2022 року Національна академія наук України, Асоціація фермерів та приватних землевласників України за підтримки ФАО, USAID та німецької громадської організації Austausch e.V., організували три регіональні круглі столи та дводенний Народний форум «Селянські та фермерські господарства під час війни та у період повоєнного відновлення України: політичний діалог». Ці заходи дали можливість дрібним фермерам з різних регіонів України висловити свою думку щодо Плану відновлення та розвитку України, а також підготувати Резолюцію до Уряду України з конкретними рекомендаціями до різних органів державної влади.
Резолюція вимагала від Президента України гарантувати конституційні права українського народу на доступні, якісні та безпечні продукти харчування вітчизняного виробництва, забезпечувати інтереси сімейних фермерів і особистих селянських господарств в аграрній політиці у воєнний та післявоєнний періоди. Автори резолюції наполягають на тому, щоб аграрна політика розроблялася в консультаціях з організаціями малих землевласників і приватних фермерів України та відповідно до вищезгаданих керівних принципів, викладених у Рекомендаційній записці. Крім того, до Президента звернулися з проханням затвердити та гарантувати 10% квоту для дрібних агровиробників у міжнародній торгівлі зерном у рамках Гуманітарної програми “Grain from Ukraine”, яка ініційована Президентом України та реалізується у партнерстві зі World Food Program.
Верховній Раді України запропоновано призупинити лібералізацію ринку землі сільськогосподарського призначення у воєнний та післявоєнний період до запровадження правових, організаційних та фінансових механізмів, які створять більш справедливі умови купівлі землі для малих та середніх фермерів та сільських домогосподарств. Верховній Раді України також запропоновано визнати важливу роль сімейних фермерських господарств і особистих селянських господарств у продовольчій безпеці країни та законодавчо визначити категорії дрібних, середніх і великих виробників сільськогосподарської продукції. Крім того, автори резолюції пропонують створити Державне агентство земельної нерухомості сільськогосподарської галузі (Земельний банк) для перерозподілу сільськогосподарських угідь для цілей забудови через нанесену шкоду та втрату родючості під час війни. Верховній Раді України також запропоновано переглянути непопулярний закон «Про сільськогосподарську кооперацію», який зараз вигідний лише великому агробізнесу, та створити сприятливу правову та інституційну базу для добровільного об’єднання сімейних фермерів та особистих селянських господарств у воєнний та післявоєнний періоди.
Кабінету Міністрів було запропоновано, використовуючи наявні інструменти та співпрацю в рамках Програми Twinning ЄС-Україна, створити Національну сільську агенцію, як центральний орган виконавчої влади, який покликаний керувати програмами аграрного і сільського розвитку з метою підвищення потенціалу сімейних ферм та збереження сільського способу життя. Кабміну також було запропоновано прийняти Державну програму розвитку сімейних фермерських господарств і особистих селянських господарств, продовольчого самозабезпечення громадян, у тому числі переселенців, на період до 2030 року та розробити механізми гнучкого оцінювання та відшкодування збитків (прямих і непрямих), спричинених війною з наданням належної компенсації сімейним фермерам і особистим селянським господарствам. Крім того, очікується, що Кабінет міністрів сприятиме переходу до агроекологічного землеробства шляхом адаптації агроекологічних моделей BILIM (яка є платформою обміну знаннями про агроекологічні методи) та підходу продовольчого суверенітету La Via Campesina, забезпечить підтримку виробництва вітчизняного насіннєвого матеріалу та молодняку сільськогосподарських тварин, а також посилення сільської кооперації, включаючи сільськогосподарські кредитні кооперативи, які задовольняють потреби дрібних виробників і відповідають практиці ЄС. І, нарешті, для розробки науково обґрунтованої диференційованої аграрної політики необхідно провести Всеукраїнський сільськогосподарський перепис.
Постанову було надіслано на всі три рівні української влади та широко розповсюджено в українських ЗМІ, але жодних коригувань державної політики у відповідь на вищезазначені рекомендації не було здійснено. Для продовження адвокації приватного фермерства в програмах реконструкції України, активісти мають намір організувати новий Народний форум селян, фермерів та дрібних агровиробників у грудні 2023 року, який буде присвячений реалізації інтегрованого підходу, заснованого на повазі прав селян (у тому числі на землю), у програмах повоєнної відбудови агропродовольчої системи України. Крім того, вони активно співпрацюють з міжнародними організаціями, особливо з тими, які можуть вплинути на умови асоціації України з ЄС та її майбутнє членство, щоб мати змогу підштовхнути український уряд до реалізації парадигми сталого аграрного і сільського розвитку, орієнтованого на права людини.
Незважаючи на те, що уряд України чітко орієнтований на великий агробізнес і проводить неоліберальну аграрну політику, він має певною мірою реагувати на вимоги громадських та наукових організацій, які представляють інтереси сімейних фермерів та особистих селянських господарств. Крім того, уряд України зобов’язаний привести українське законодавство та політику у відповідність до стандартів ЄС та міжнародних стандартів, що вимагатиме додаткових зусиль для підвищення рівня сталості українського сільського господарства, розширення різноманітності моделей ведення сільського господарства (особливо сімейного типу) та сприяння розвитку сільської місцевості.
Таким чином, український уряд зараз стоїть перед великою дилемою: чи продовжувати підтримувати широкомасштабну експортно-орієнтовану модель сільського господарства, яка розглядається багатьма політиками як спосіб реконструкції та відновлення країни після війни, чи переорієнтуватись на сімейне фермерство, яке є соціально, екологічно та економічно сталим і більш стійким у часи кризи, і його необхідно посилити, якщо Україна хоче інтегруватися далі та зрештою приєднатися до ЄС. Політичний вибір у цьому непростому питанні визначатиме майбутнє українського сільського господарства та села в довгостроковій перспективі.